Машталір Роман Михайлович
Машталір Роман Михайлович (1931-1990)
17 березня 1931 року в с.Шегині Мостиського району, що на Львівщині, у селянській сім'ї Михайла та Марії Машталірів народився син, якого нарекли Романом. Природний потяг до книжки привів Романа Машталіра на поріг Ураїнського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова (УПІ) – нинішньої Української академії друкарства. Вступив на технологічний факультет, на спеціальність «Економіка і організація поліграфічної промисловості», який закінчив з відзнакою в 1954 році. З 1954 по 1975 рік Роман Михайлович – викладач економічних дисциплін Львівського поліграфічного технікуму, а з 1975 року – асистент кафедри економіки і організації поліграфічної промисловості УПІ. У 1964 році Роман Михайлович захистив кандидатську дисертацію, а в 1978 – першу в економічній галузевій науці колишнього Союзу докторську дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, а у 1980 році йому було присвоєно вчене звання професора. А поміж тим – клопітка праця на посадах декана інженерно – економічного факультету, завідувача кафедри економіки і організації поліграфічної промисловості, проректора з наукової роботи. В 1981 році Роман Михайлович Машталір удостоївся звання заслуженого діяча науки України. За цими життєвими віхами – більше сотні науково – методичнихпраць, підручники, монографії, численні статті і методичні розробки. Галузева наука поповнилась п'ятнадцятьма кандидатами економічних наук, яких підготував професор Машталір. В усіх куточках України і за її межами працюють його учні. Для них Роман Михайлович був не лише авторитетним викладачем, але й людиною, перед якою можна було вилити душу.
Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля, тільки мить…
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
С. Галябарда
«Напевно, ці слова української пісні можуть стосуватися Романа Машталіра – мого чоловіка і друга. Так, він найбільше любив
Україну. І людей чуйних, емоційних, працьовитих,чесних. Природу – її простори, луки, поля, ліси. А також свою сім'ю і родину…»
/Із спогадів Ірини Машталір, дружини Романа Машталіра/
Він завжди зберігав толерантну доброзичливу форму спілкування, що ґрунтувалася на вродженій та вихованій у собі інтелігентності. Роман Михайлович завжди був душею компанії. Знав багато жартів та анекдотів, умів переповідати їх у товаристві. Любив українську пісню. Найулюбленішими були «Ясени», «На камені ноги мию», «Гей, наливайте повнії чари»... Також дуже любив українські звичаї. Колосальна сила волі дала змогу Романові Михайловичу достой- но прожити і достойно піти з життя. Лікарі дивувалися, що він так довго боровся з невиліковною хворобою. Будучи глибоко віруючою людиною, він щиро вірив, що любов до ближнього і добро – найголовніша заповідь кожної людини. Роман Михайлович пішов із життя у переддень Незалежної України. Показав приклад яскравого горіння і запалу новими ідеями. Його не стало 8 травня 1990 року.