Шегинівська громада
Мостиський район, Львівська область

Історична довідка села Шегині

Поселення на території с. Шегині появились понад 1000 р. тому. Вони були розташовані вздовж важливого, на той час, торгівельного шляху, по якому перевозили товари між сусідніми містами (Перемишль – Мостиська), а також перевозили пошту. Цей шлях з обох боків оточували густі, непрохідні ліси. У лісах часто появлялись розбійники, які чекали (чигали) на появу пошти чи торгівельного каравану і грабували їх. Звідси пішла назва Чигині. Внаслідок довгої історії села назва оформилась в Шигині, а потім в Шегині. Перша згадка про Шегині відноситься до 1402 р. 

Легенда

Легенда говорить, що монголо-татари ідучи на захід, зустріли великий опір галицьких воїнів і на горі Шаленій відбувся бій. В цьому бою загинув монголо-татарський вождь Шах. Тут на горі його поховали і насипали курган. Від імені вождя назвали місце Шахиня – Шегиня. 

Географічне положення села 

Село Шегині було розташоване на схід від Медики, на північ від с. Шегині розташоване с. Буців, на схід – Волиця (Ляцка Воля), на південний схід – Баличі і на південь – Новосілки. Будівлі села лежали по обидві сторони дороги, яка вела до Перемишля. До села належить група будівель – Костев’ята. Назва ця походить від виразу „кості в’януть”. Це зв’язано з навалою татаро-монгольських загарбників. На цьому місці відбувся бій між місцевим населенням і загарбниками. Жителі вчинили відчайдушний опір. Монголи були цим озлоблені і, як кару, за такий опір, не дозволили хоронити убитих жителів (нехай їх кості в’януть). 

В XVI ст. село належало одному з польських феодалів, який одержав його від Королівства Польського. На цей час в селі жили люди різного соціального стану. Були, так звані, Кметі (kmiec′), Загородники (Zagrodnicki) і люди, що служили при панському дворі. 

Кметів нараховувалось п’ять сімей, вони вважалися заможнішими і здавали данину: вівса - на пів колоди, по одній курці, 10 штук яєць, й робили те, що їм наказували і виходили на роботу до панського двора. До них належали: Федір Кудко, Іван Брінцелович, Яцько Бусько. Платили вони податки і грішми, сума яких становила: 2 злотих 17 грош і 14 динар. 

Власників корчми було два, які теж сплачували податок. 

Крім цих людей в селі нараховувалось 24 загородники, вони володіли невеликими городами, не платили за нього, а лише відбували панщину по два дні в тиждень. До них належали: Матвій Куліп, Іван Торський, Гнат Волошин, Іван Гук та інші. 

Раз у рік в селі скликали збори Перемишльського староства, на яких був присутній представник уряду Перемишльського староства. В той час жителі села складали станціонний податок для утримування війська, яке прибувало під час зборів і розміщалось по дворах. Війська могли стояти на утриманні селян до року. 

На цей час в с. Шегині був став, який винаймав пан Орлік на 3 роки за 48 злотих, а коли приїжджав урядовий староста, то із ставу спускали воду і він вибирав рибу. 

У XVII ст. село далі перебувало під владою польських панів, які жорстоко експлуатували селян. У 1787 р. село належало княжній Софії Любомирській, яка походила з роду Красінських. Вона розпоряджалася всіма справами села. 

На час скасування панщини (1848 р.) в селі було 202 селянських двори, а землі – 734 морга, 4 двори володіли 10-14 моргами землі, а було ще 12 халупників, які нічого не мали. Всі відбували повинність. Здавали 117 мотків волокна, 60 кірців вівса, 90 штук птиці, 1134 штук яєць. За те, що було звільнено їх від кріпацтва, селяни заплатили 16326 флоринтів. 

На кінець XIX ст. на північний захід від села знаходився фільварок Копань, що належав Мечиславу Павліковському, який мав 150 моргів орного поля, лук і городів, пасовищ – 21 моргів, лісу – 615 моргів. Дрібних власників нараховувалось 182 двори, в яких жило 1036 чоловік. Покоління панів Павліковських зберігало свої володіння на території с. Шегині до 1939р. 

У вересні 1939 р. в селі була встановлена Радянська влада.

На захід від села були побудовані міцні залізобетонні військові укріплення для захисту кордону, який проходив на той час по р. Сян за 14 км. Від села. 

22 червня 1941р. прикордонні війська дали перший бій фашистам. Опір був настільки сильним, що фашисти не змогли прямим ударом захопити укріплення. Село було загарбане фашистами лише в обхід через Львів. У липні 1944 р. Шегині було звільнено від фашистів. 

В 1947 в с. Шегині було організовано колгосп „ Прикордонник” і перший протокол засідання правління загальних зборів колгоспників зберігався в музеї революції в Москві. Протягом свого існування в колгоспі вирощували зернові культури, цукровий буряк. Окрема галузь-тваринництво. Було побудовано три великі ферми і сучасний тваринницький комплекс. Вданий час (після розпаду колгоспу) всі ферми і комплекс повністю зруйновані, переважна більшість земельних угідь не обробляється. 

Частину земель взяли селяни в оренду і вирощують не погані врожаї зернових, картоплі, городини. 

В селі є 314 номерів, населення – 1170 чоловік. Через село проходить міжнародна туристична траса, є пункт перепуску „Шегині” Мостиської митниці, відкрито пішохідний перехід через державний кордон, який зв’язує с. Шегині з сусіднім польським с. Медика. В селі добре сполучення з райцентром, зі Львовом та іншими містами області. Систематично їздять маршрутні таксі Шегині –Мостиська, Львів, Яворів, Трускавець, Самбір. З 2002р. 

З 2003р.-2005р. село повністю газифіковано. Відкрито новий УКРтелеком, працює поштове відділення, побудовано два готелі, чотири АЗС., чотири філіали банків, вісім продуктових гуртівень, два ресторани, три бари, крім того двадцять одну торгових точок. 

В селі Шегині школа була з 1918 року. Австрійську конюшню переобладнали у школу. Навчали у школі граматики, арифметики і релігії всіх дітей села віком від 7 до 10 років. У 1925 роках в Шегинях діяла 5-класна школа. І вже до початку II Світової війни в Шегинівській школі навчалося дітей у 6 класах. За радянських часів школа була реорганізована в семилітню і восьмилітню. 

У 1978-79рр. була побудована нова трьох поверхова школа на 320 місць. Завдяки клопотанням директора школи Буцика М. Г. та за підтримкою односельчан у 1996р. школу реорганізовано в середню, де навчаються 227 учнів не лише із Шегині, але із Бикова та Буцева.